Вишиті рушники

... I на тiм рушниковi оживе все знайоме до болю: i дитинство, й розлука, й твоя материнська любов...
 
 
Вишитий рушник - символ величезної   любовi до  своїх дітей,   доброзичливостi, чистоти почуттiв,   символ  працелюбності нашого народу... Це   дуже  сильний оберiг,  який  захищає  хату  (оселю)  та  долю людини від усього лихого. Пригадую,    як    бабуся Мариня, Царство  їй  Небесне, вперше  вiдкрила   для мене  велику  дерев'яну скриню,  а  там - вишитi сорочки, рушники,   запаски,  обруси... I завжди,  коли   я  зазирала   до  тої скринi,  мене  охоплювало   неймовiрне  вiдчуття  чогось  незвiданого..,  пахло  м'ятою,  чебрецем, лавандою... довгими зимовими  вечорами,  дiвочими вечорницями.   Зачарована вишиваною  красою, я роздивлялася кожен   вишитий хрестик, обмацувала полотно... Бабуся вiдповiдала на всi мої питання. Тодi ще, зовсiм малою, я довiдалася, що у нашому селi не було жодної хати, де б не висiли на образах рушники вишитi. Навiть якщо й родина була дуже бiдна, - в   хатi було чисто, i причепурено вишитими рушниками. Люди їх берегли, передавали з поколiння в поколiння. Запам'ятала i те, що з грубого полотна рушники були для повсякденного   вжитку, а  на  тоненькому  вибiленому -  вишивали  ладнi  рушники для всiляких обрядiв. Кожна  дiвчина повинна була сама вишивати рушники, власноруч готувати собi посаг.   Вишитий рушник розповiдав  про жiночу працьовитiсть.     "Перш нiж взятися за вишивання, треба обов'язково помолитися i вимити руки... Пам'ятай, Оксаню, що лице рушника вишивається для людей, а виворiт - для Бога... А щоб  рушник  був  сильним оберегом, - говорила бабуся,- його   треба вишивати з добрими помислами, думками, побажаннями... i без гудзiв (вузликiв)".   
 
 
 

"Лице рушника вишивається для людей, а виворіт - для Бога..."

Припав до душi орнамент, i взялася за роботу...

 

Не берiть рушники напрокат, вишивайте самi!

У процесi роботи завжди промовляйте молитву!